Манку́рт —людина зі стертою історичною пам'яттю, що стала ідеальним рабом

13:45, 17 січня 2017

Манку́рт —людина зі стертою історичною пам'яттю. Термін походить із тюркського міфу і був популяризований Чингізом Айтматовим у романі «І довше століття триває день» (1980). За Айтматовим, людину перетворюють в бездушне рабське створіння, повністю підпорядковане господарю, якщо вона забуває свою Батьківщину, мову та історію.

Киргизька легенда, згадана в романі, описує жорстокий шлях створення манкурта, людини, котра забуває все, окрім своїх основних функцій і тому стає ідеальним рабом. Полоненому вдягали на поголену голову щось схоже на шапку, що була свіжою шкірою верблюда. Раба залишали в пустелі на кілька днів із зав'заними руками та ногами і колодкою на шиї, аби він не міг доторкнутися головою землі. Шкіра верблюда під сонцем стискалася, здавлюючи голову, верблюдяче волосся вростало в шкіру. Це разом зі спрагою завдавало пекельних мук полоненому. Він або помирав або залишався жити, забуваючи про своє минуле та ставав ідеальним рабом. Манкурти цінувалися більше, аніж звичайні раби.

В наш час, завдяки роману Ч. Айтматова, це слово набуло нове значення на теренах СРСР. Починаючи з горбачовської Перебудови і Гласності (1985), та критичного переосмислення історичної спроби вивести в СРСР нову породу «радянської людини» (Homo sovieticus , множ. — «радянський народ») шляхом знищення національної свідомості і пам'яті та прищеплення так званого марксистсько-ленінського комуністичного світогляду. Це слово почали використовувати для позначення у широкому сенсі — людини без етнічної (національної) культури та національної історичної пам'яті, без релігії та етики, та ще ширше — без культурно-цивілізаційної самоідентифікації.

Слово «манкурт» найбільш використовується у країнах тюркської спорідненості колишнього Радянського Союзу (Азербайджані, Узбекистані, Татарстані, Казахстані тощо), щодо їхніх співгромадян, які не піклуються достатньо про рідну мову і рідну культуру.

Джерело: Вікіпедія

Автор матеріалу: