Не свій серед чужих, не чужий серед своїх

20:49, 26 лютого 2016

Все очевиднішим вкотре постає питання фактичної двомовності громадян України. Я завжди вбачав в мовному питанні величезну небезпеку, яку залюбки щоразу і навіть в новітній історії використовують вороги України. Як внутрішні, так і зовнішні. Тепер спробую пояснити чому. Вибачте за кількість літер, але менше не можна.

Російськомовний...

1. Є носієм чужої мови.

Аргументи російськомовного:

- Єто мой родной язьік.

Відповідь українця:

Рідною мовою українців була, є і завжди буде саме українська. І в Донецьку, і в Харкові, і в Дніпрі... На початку 20-го століття українська мова була панівною навіть на Кубані.

ЇЇ весь час знищували голодоморами, депортаціями, таборами, через вбивства українських митців та політичних діячів, лідерів нації і провідників. Як то перевірити? - Спитайте в своїх батьків та літніх людей, що жили в Україні та мали українських пращурів - яка мова була їм рідною. Спитайте в себе: чому літні люди зазвичай спілкуються українською чи принаймні суржиком? Спитайте в себе: а чому в селах переважає українська мова? І чи не село є хранителем нашої культури, мови. Якщо у вас відібрали ваше, рідне - то яким чином насаджене насильством може бути рідним після наруги над своїм? Можливо, з точки зору свого дитинства та юності, з урахуванням російськомовного середовища вам дійсно здається що той язьік рідний. Але якщо подивитись на це більш глибоко, з позиції історичної справедливості?

2. Є носієм чужої культури.

Аргументи російськомовного:

- Я прінадлєжу и отождествляю себя с великой россійской культурой. Пушкін, Лєрмонтов, Достоєвскій...

(до речі, дозвольте невеличкий екскурс в минуле)

Відповідь українця:

Ото ж бо й воно! Ви є носієм культури, але ж не нашої! Справжні українці шанують і високо цінують культуру інших народів, та насамперед пишаються своєю великою історією та тими людьми і митцями, що залишили спадщину в культурі не тільки українській, а й світовій. Нам є чим пишатися!

3. Не створює потужний суспільний запит на все українське.

Аргументи російськомовного:

- Я прівьік, мне удобно...

Відповідь українця:

Не користується українською мовою в інтернеті. Робить запити в пошукових системах російською. В соцмережах поширює все та пише російською мовою. Раз не пише українською - то зазвичай не приєднується до україномовних спільнот - бо вважає їх чужими, а приєднується до спільнот російських. "Розуму" набирається саме в них. Можливо, не купує українські книжки, журнали. Можливо, не дивиться українські телевізійні канали. Можливо, не ходить в українські (україномовні) театри. Можливо, не слухає українську музику. Все перелічене, звісно, на підсвідомому рівні випливає з того, що вибір завжди йде на користь більш близької мови.

Наслідки:

Не допомагає розвиватись україномовним сайтам. Більшість українських сайтів - російськомовні як взагалі, так і за замовчанням. Соцмережі захламлені російськомовними повідомленнями та світлинами. Пошукові системи, незалежно від мови запиту і примусових налаштувань, видають майже все російською в першу чергу (Боже, яка ганьба і сором! Нашу мову навіть в інтернеті пошукові системи принизили). Знайти журнал українською - це фантастика. Українські театри в російськомовних містах в страшному занепаді (взимку навіть опалювати приміщення нормально не в змозі), зали напівпорожні. З музикою - на радіо скрізь російська попса та шансон, по телебаченню те ж саме. Україномовні пісні і виконавці - великий дефіцит.

4. Виховує собі подібних. Його діти - такі ж російськомовні і українську мову чують хіба по телевізору та може в школі на уроках.

Аргументи російськомовного:

Я вьірос в русскоязьічной срєдє и почему должен что-то менять?

Відповідь українця:

Ото ж бо й воно! Окрім того, що ваша позиція шкідлива та небезпечна для України, ви ще й дітей своїх виховуєте в такому ж дусі... І дійсно, вони матимуть повне право казати: русскій язьік мне родной, вєдь моя мама и мой папа разговаривалі на ньом.

5. Розколює Україну за мовною ознакою.

Аргументи російськомовного:

- Да ну бросьтє, какая разніца на каком язьіке разговариваешь.

Відповідь українця:

Мовне питання завжди використовувалось політтехнологами московії для розколу українців. В основі тут лежить закладене на рівні підсвідомості будь-якої людини: "Я чую чужу мову, це чужий!". Будь-який діалог в контексті з'ясування істини навіть між фактично друзями (але різномовними) може закінчитись висловами та взаємними образами з обох боків: "фашисти, нацики, Гаага за вами плаче". Все це ми впродовж життя неодноразово бачили на власні очі, то ж не кажіть що то неправда. Весь час і особливо зараз жителів сходу та Крим лякали фашистами-бандерівцями, які вбивають хлопчиків без трусиків за російську мову, чи не так?

6. Вважає себе російськомовним патріотом України.

Аргументи російськомовного:

- Главное чтобьі чєловєк бьіл хороший и патріот!

Відповідь українця:

Вікіпедія

Патріоти́зм (грец. πατριώτης — патріот) — сукупність емоційної прив'язаності до Батьківщини, яка визначає особу як громадянина. Містить кілька етнічних, культурних, політичних та історичних аспектів. Включає в себе кілька понять тісно пов'язаних з націоналізмом.

Патріотизм передбачає гордість за матеріальні і духовні досягнення свого народу, своєї Батьківщини, бажання збереження її характерних особливостей, її культурного надбання та захист інтересів своєї громади, народу в цілому.

Історичне джерело патріотизму — це формування прив'язаності до релігії в традиціях своїх предків, землі свого народження, рідної мови, народних традицій та культури.

Філософи та політологи визначають патріотизм як суспільний і моральний принцип, який характеризує ставлення людей до своєї країни та проявляється у певному способі дій і складному комплексі суспільних почуттів, що узагальнено називається любов'ю до своєї батьківщини. Це одне з найглибших почуттів, яке закріплювалося століттями та тисячоліттями розвитку відокремлених етносів. Це соціально-політичне явище, якому притаманні природні витоки, власна внутрішня структура, що в процесі суспільного розвитку наповнювалася різним соціальним, національним і класовим змістом.

Соціальні психологи визначають патріотизм як певне моральне ставлення й оцінку особистістю елементів батьківщини. У конкретно-історичному розгляді, з'явившись внаслідок розвитку людського суспільства, соціально-моральне, у своїй основі, патріотичне почуття набувається особистістю не лише через біологічну спадковість, а неодмінно під впливом соціального середовища, виховання (соціалізації) у широкому розумінні слова.