Крик душі українки
12:43, 15 січня 2018
Вікторія Блаженко пише про надто важливе:
Сьогодні сварилася з найріднішими, тому що вони хочуть, щоб я "нікого не примушувала говорити українською". І це україномовні українці... Посварилися. Тепер усім гірко на душі і не розмовляємо один з одним. Оце і є сама-самісінька, коли твої думки та ідеї не знаходять жодного відгуку.
Та це мене не спинить. Тому що я більше не згодна на щоденне приниження українця в Україні. "Та яке там приниження!?", - махне рукою хтось. Поясню.
Приходжу до крамнички, де продається багато дрібниць для дітей. Не сама - з дочкою та чотирирічним онуком. По маленького м'ячика-стрибунця. Дитя обрало, каже: "Мені оцього, червоного". Продавчиня: "Попрыгунчик? А может, ты хочешь вот этот?" - Ні, хочу червоного. - "Ну, харашо, бєрі краснєнькій". Онук дивиться на мене… Я кажу: "Бери-бери свого червоного". Розмову з продавчинею залишила на потім, аби не сваритися при дітях. А що це буде сварка, не маю сумнівів. Вона її почне. Вона ж, ця доросла істота, не доросла до того, щоб перейти на мову дитини, то як же змогла би погодитися з моїми аргументами. Я поговорю з нею.
І ось я вас запитую: чому чотирирічний українець ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ РОЗУМІТИ І СПРИЙМАТИ чужу мову, а будь-яка продавчиня МАЄ ПРАВО звертатися до нього чужою мовою. В Україні!!!
P. S. І ось не забарилося тією музикою навіяне… Увечері того ж дня мій онук звернувся до мене: "Бабусю, а чому лише я розмовляю українською мовою?" Я відповіла: "Чому лише ти? І я говорю українською, і Марічка, і дідусь із бабусею!" (Знала, звичайно, про що йдеться.) А він і говорить: "Та я не про нас. У мене вдома. У дворі і в садочку всі діти говорять по-російськи. Чому?"
Що тут скажеш? Що робити? Вони зросійщать і моїх онуків, а не лише дітей… Боротимусь, але чи має це якийсь сенс...
Автор матеріалу:
Пов`язана стаття: Не свій серед чужих, не чужий серед своїхБезліч товарів за найнижчими цінами. Знайдеться все!Заробляй на поширеннях! Як?Написати нову статтю