КАЗОЧКА В КАЗОЧЦІ.

Якось увечері перед сном синочка Кірюля попросив розказати казочку.

- Яку саме ти хочеш почути, - спитала я.

- Мамуся, розкажи казочку про мене, – попросив синочок. Я трішечки розгубилась.

- У деякому царстві, в деякій країні, невідомо на якій планеті народилась маленька зірочка і Господь, наш Отець небесний назвав її…

Кірюша відразу підхопився:

- Мовчи…Я знаю ім’я зіроньки…Кірюлєнька…Це я, мамуся, а далі?

- Зіронька маленька була настільки гарна, настільки яскрава, що Господь дивлячись на неї вирішив відправити її на землю до людей…

- Навіщо він це зробив???, – спитав синочка з великою допитливістю в оченятках.

- Мабуть тому, щоб ще раз нагадати людям про свою любов і ласку до них.

- Через мене? Це як? – не зрозумів Кірюша.

- Ти будеш жити і створювати навколо себе свій світ любові і добра…

- Я буду боротися з поганими людьми? Точно! Я буду Людиною-Павуком.

- Трішечки не так. Треба боротися не з поганими людьми, а зі злом у їх серцях і душах. Найстрашніша зброя проти зла – це любов до самої людини.

- А я і так усіх люблю…

- Ось бачиш, це справжня казочка про тебе…

- А чому я тоді сирота?.. Це ж погано… Де тоді любов?

- Розумієш, синочка, коли зірочка летіла до землі почався дуже сильний вітер, справжня буря, її послав злодій… І ти опинився не в тому місці… Це був твій перший життєвий іспит на землі… Божечка побачив це і вирішив тебе захистити, відправивши до дитячої країни маленьких зірочок, яка називається…

- Я знаю, знаю, знаю… «Сонечко», я пам’ятаю, мамуся… А ти? Де була ти? Ти чого не прийшла до мене раніше?

Я розгубилася повністю… Я бачила як сльози навернулись на очах у Кірюші. Ще трішечки і він розплачеться, треба було щось негайно казати. І я миттєво вирішила казати тільки правду.

- Я дуже гірко плакала і в молитвах просила Отця Небесного подарувати мені синочка.

- Ну і далі як?

- Молилась, молилась і ось якось уві сні приходить білий ангел і каже: «Я приніс тобі добру звісточку. Йди до дитячої країни «Сонечко», що у Запорізькому краї, там чекає тебе твій синочка Кірюля».

          - Да, а Божечка дійсно добрий і любить нас з тобою, мамо…

- Саме тому ми не маємо права з тобою на погані вчинки… Саме тому – це наша з тобою казочка. А слово «сирота» – це придумали люди, це такий статус… А насправді – це великий привілей у нашого Отця, він завжди веде нас за руку у цьому житті. Головне – не зрадити його, пам’ятати його заповіт, і тоді ти станеш самою яскравою і щасливою людиною з великої літери. Ніколи не забувай цю казочку, з якої народився.

- А інші люди, мамуся? Чому бувають злі, чому інші діти мене ображають? Чому кажуть, що все це (діти)-заради грошей?

- Вони, на жаль, просто забули свою казочку, забули звідки вони. І, повір мені, синочка, головне не їх образи. Головне, щоб ти такого ніколи не робив… Найстрашніша зброя проти зла – це любов до самої людини, пам’ятаєш?

- А кінець у казочки який, га?

- До кінця ще далеко. Кожного дня ти будеш продовжувати створювати казочку своїми вчинками, і я хочу сподіватися на те, що вони будуть добрими…

- Як ти? в тебе теж є твоя казочка?

- Звичайно, а в моїй народилась твоя, а в твоїй, через деякий час, народиться ще одна, а, можливо, і декілька казочок. І наскільки вони будуть цікавими і добрими залежить тільки від нас з тобою.

- Це сама найкраща моя казочка, нехай вона буде без кінця! Добраніч, матуся.

- Добраніч, синочка. Я дуже тебе люблю.

Кірюля міцно заснув.

Ось така моя казочка в казочці. І, хоча, нашій казці не кінець, все ж таки хто слухав – молодець!